Від їдальні для біженців до світових паркетів: історія восьмирічного чемпіона з Харкова
Анастасія Панасенко
«Для нього це не титули. Він порадів перемозі, а вже наступного дня хоче знову тренуватися. Думаю, він ще не до кінця усвідомлює масштаб своїх досягнень», – розповідає мама восьмирічного Ріната Бугая Олена Литовченко.
Після евакуації з Харкова родина переїхала до Болгарії. Саме там, у їдальні центру для українських біженців, Рінат почав займатися спортивними бальними танцями. Без професійної зали, паркету й дзеркал він щодня тренується разом із мамою-тренеркою. Уже за декілька років хлопець здобув десятки перемог на престижних міжнародних турнірах і змаганнях. Проєкт Радіо Свобода «Ти як?» розповідає його історію.
До початку повномасштабного вторгнення Олена Литовченко керувала клубом спортивного бального танцю в Харкові. Разом із чоловіком вони навчали дітей танців і розвивали власну справу.
У травні 2022 року родина залишила рідне місто. Вирішальним, каже жінка, став момент, коли неподалік від їхнього будинку ракета влучила в дитячий майданчик, куди вона саме планувала піти разом із сином.
«Ми планували піти прогулятися на цей майданчик, але Рінат щось не захотів, занервував – і ми не пішли. Після цього випадку зібрали речі й о п’ятій ранку виїхали. Зрозуміли, що залишатися небезпечно. І Рінат дуже хвилювався».
Тренування в центрі для біженців
Родина евакуювалася до Болгарії. До широкомасштабного вторгнення, розповідає Олена, вони неодноразово бували в цій країні – привозили сюди дітей на літні танцювальні збори.
Сім’я живе в центрі для українських біженців на Сонячному березі – одному з найбільших морських курортів на сході Болгарії.
Попри переїзд, Олена продовжила працювати за фахом. У Болгарії вона відкрила танцювальний гурток Baby Dance – насамперед для сина Ріната, який саме тут, у п’ятирічному віці, почав серйозно займатися танцями. Водночас разом із ним тренуються його друзі з дитячого майданчика та інші українські діти, які знайшли прихисток у Болгарії.
Тренується на плитці, вона слизька, стопа працює не так
Професійної танцювальної зали в центрі для біженців немає. Заняття проходять у приміщенні їдальні, яка не обладнана для тренувань. За словами Олени, у професійній залі мають бути дзеркала, щоб танцюристи бачили свої рухи, балетний станок, а підлога повинна бути з паркету або ламінату.
«Всі змагання проходять на такому покритті. А Рінат більш-менш страждає від того, що тренується на плитці. Вона не підходить для танцювального взуття, вона слизька, стопа працює не так. Але що маємо, те маємо».
Хлопець щодня тренується по дві години, поєднуючи заняття з навчанням в українській гімназії та болгарській школі. Крім того, він займається балетом і вокалом.
«Прагнемо, щоб він бачив найкращі змагання»
Не маючи професійної танцювальної зали, але маючи професійних тренерів-батьків, Рінат опанував десяток танців: від латиноамериканської програми до європейської. Уже за рік він почав їздити на змагання та виборювати свої перші медалі. Олена розповідає, що Рінат із партнерками вивчає танцювальні номери на відстані, а вперше вони репетирують разом лише напередодні виступу.
Олена каже: як тренерка добре розуміє, скільки праці стоїть за кожною перемогою. Саме дисципліна, увага до деталей і нескінченні повторення, переконана вона, зрештою дають бажаний результат на паркеті.
Я знаю, скільки потрібно працювати, щоб отримати хоча б маленький результат
«Я знаю, скільки потрібно працювати, щоб отримати хоча б маленький результат. І в нього це виходить. Тому пишаюся ним, незалежно від місця. Для мене найважливіше – як він танцює».
За декілька років Рінат здобув десятки перемог на змаганнях і турнірах, організованих різними світовими федераціями спортивних бальних танців у різних країнах світу.
«Зараз він приїхав зі змагань у Маямі. Він також виграв чемпіонат світу з WDO, який там проходив. Рінат танцював європейську та латиноамериканську програми і посів перше місце як у своїй віковій категорії, так і в старшій. Ми прагнемо, щоб він побачив найкращі змагання світу, бо в Болгарії спортивні бальні танці розвинені не дуже сильно. А ми хочемо, щоб він танцював із найкращими».
Попри численні титули, сам Рінат, каже жінка, ставиться до своїх перемог дуже спокійно. Водночас залишається звичайною дитиною зі своїми простими мріями.
Думаю, він ще не до кінця усвідомлює масштаб своїх досягнень
«Він дуже скромний. Навіть просить мене не показувати всім його кубки та медалі. Для нього це не титули. Він порадів перемозі, а вже наступного дня хоче знову тренуватися. Думаю, він ще не до кінця усвідомлює масштаб своїх досягнень. Він дуже хоче приставку, але ми її зараз не можемо дозволити. Зараз усі гроші йдуть на поїздки, на змагання».
Родина мріє повернутися до Харкова, розповідає тренерка, хоча розуміє, що наразі це неможливо.
«Ми хочемо додому, але розумію, що зараз там небезпечно. У нас немає вікон вдома, у нас немає танцювального залу, бо прилетіли ракети. Приміщення розбомбили, вікна повилітали, дзеркала попадали. Тільки стіна з кубками залишилася, тільки вона вціліла».
І додає: всі діти, яких вони з чоловіком тренували до війни, роз’їхалися по світу: від США та Канади до Німеччини й Великої Британії.
- Станом на кінець січня 2026 року, за даними УВКБ ООН, статус тимчасового захисту у Болгарії отримали понад 84 тисячі українців.
- Кількість українських біженців наприкінці 2025 року зросла на 2%, йдеться у звіті Агентства ООН у справах біженців, і становила 5,2 мільйона осіб. Близько 95% українських біженців перебували в Європі, зокрема у Німеччині, Польщі, Чехії, Великій Британії та Іспанії.
