Картина, що збурює українські очі. «Жовтий і синій» Марка Ротко
В листопаді 2024 року картина всесвітньовідомого американського художника-абстракціоніста Марка Ротко «Жовтий і синій» пішла з молотка на аукціоні Sotheby’s в Гонконгу за 32,5 мільйона доларів. Її придбав хтось з приватних колекціонерів. Але цікаво, що в Україні у багатьох ця картина викликає прямі асоціації з кольорами українського прапора. Чи справді так думав і великий художник-абстракціоніст, який творив в Нью-Йорку? Чи варто придбати цю картину для українських музеїв? Але чи є такі гроші і такі музеї? Розбираємось.
Кольори у медитативній дзвіниці
Марко Ротко (1903–1970) є одним з найвизначніших художників-абстракціоністів 20-го століття. Він народився в Латвії, яка тоді була частиною Російської імперії, в місті Даугавпілс.
А потім переїхав до США, де на пізнішому етапі – десь в 1940-х роках –розробив стиль «кольорового поля». Це коли два або три кольори наносяться на полотно великого розміру. Наприклад, в нього є картини «Помаранчевий і жовтий», «Помаранчевий, червоний і жовтий», «Зелений і червоний», «Синій і помаранчевий» тощо.
Вже після першої персональної виставки в Нью-Йорку в кінці 1920-х Ротко вразив всіх оцими колірними комбінаціями. І поступово, працюючи в цьому напрямку, він вихолостив зі своїх полотен предмет і форму, які втратили смислове навантаження. Тільки кольори! І тільки емоції!
Неймовірно насичений синій колір і світло місяця від жовтого кольору. Монументальні розміри, цей масштаб є більшим за людський
«У вас ледь не течуть сльози. Він хотів створити таке відчуття, наче ви у дзвіниці. Дивлячись на його твори – вони дуже експериментальні, позбавлені змісту, вони радше як мистецька форма музики. Що він робить – він приносить емоції тим, хто дивиться на його картини. Це медитативно, він нас приводить до якогось вибуху почуттів», – пояснює Алекс Бранчік, голова Відділу сучасного мистецтва аукціонного дому Sothbey’s Europe.
Щодо дзвіниць. Тут і переносне значення, і пряме – адже сам Ротко пропонував у великих мегаполісах створювати такі маленькі дзвіниці, де розміщувати одну картину – щоб люди могли зайти, побути годинку і «перепочити» від швидкого ритму, бігу життя, набравшись емоцій.
«Цікава ідея, тому що, звичайно, якщо поруч такий мурашник, і ти заходиш і тобі треба взяти паузу, тобі треба зосередитися, подивитися, то, звичайно, що треба якесь місце, щоб покращити емоційний стан людини», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода мистецтвознавиця Ганна Ярова.
До мистецького кола американських експресіоністів і абстракціоністів, які штовхали сучасне мистецтво в 20-му столітті, відносять разом з Марком Ротко і Барнетта Ньюмана, Джексона Поллока, Віллема де Куннінґа, Кліфорда Стіла, Кеннета Ноланда та інших.
«Ротко належить до такого вузького інтелектуального прошарку художників, які свого часу шокували мистецтво. Художників, які представляли цінність американського живопису. Це було надзвичайно актуально, оскільки США на той період почали суперничати з СРСР в ціннісному плані», – каже Радіо Свобода Богдан-Олег Горобчук, ведучий ютуб-каналу «Культуртригер», доцент Маріупольського держуніверситету.
«Потрібно було утверджувати нове національне мистецтво з власними цінностями свободи і самовираження і творчість таких митців як Ротко принципово відрізнялася від попередньої стилістики. Їх можна вважати одним з полюсів розвитку сучасного мистецтва», – додає Горобчук.
Українські кольори
Картина «Без назви (Жовтий і синій)» має великі розміри – 2,5 метра у високу і 1,8 метра в ширину.
Але вражає вона не розмірами. Вражає кольорами, оцим кольоровим полем, в якому працював Марк Ротко.
«Маєте неймовірно насичений синій колір і світло місяця від жовтого кольору… Монументальні розміри… Бачимо багате, драматичне поєднання, кольори цілком захоплюють глядача, який стоїть перед картиною. І цей масштаб є більшим за людський», – переказує враження від картини «Жовтий і синій» Алекс Бранчік.
І хоча, як зазначають співрозмовники Радіо Свобода, поєднання сильного і жовтого дуже часто зустрічається в світовому живописі протягом багатьох століть, однак саме картина Ротко наводить на прямі якісь такі асоціації з українським прапором, з Україною – хоча безпосереднього зв’язку, напевно, може і не бути. Все, знову ж таки, працює через емоції, через асоціації, через підсвідомість…
Ну, звісно, це очевидно український прапор, чому би ні?
«Ну, звісно, це очевидно український прапор, чому би ні? Ну, я не вважаю, що в цьому є щось погане. Все, що підтримує Україну, все добре!» – каже в інтерв’ю Оксана Семенік, відома мистецтвознавиця, яка бачила вживу деякі картини Марка Ротко.
«Українські очі бачать те, що хочуть. Хочуть бачити українське серце. І це зовсім не дивно, що виникає певна емоційна спорідненість, емоційний відгук з цим зображенням», – зауважує Горобчук.
«Але викликає сумніви, що Ротко перебував в українському контексті, саме винятково українському національному контексті, який міг напряму наштовхнути його на створення композиції з такими кольорами, – зауважує Горобчук. – Але справді психологія цих кольорів здійснює на українців серйозний, сильний емоційний вплив. Не тільки через психологію, але й через явний символічний зв’язок з нашою національною атрибутикою».
1954 – чи був політичний підтекст?
Картина «Жовтий і синій» була написана Марком Ротко в 1954 році. Це був рік з найплідніших періодів в його творчості.
Цікаво, що це був і незвичний рік в тодішній радянській Україні, адже тоді в СРСР гучно святкували 300-ту річницю Переяславської ради і радянська пропаганда цілий рік трубила про «возз’єднання двох братніх народів» – російського та українського.
Чи намалював жовто-синю картину Ротко на знак якоїсь «солідарності» з поневоленою на той час Радянським Союзом Україною?
«Я сумніваюся, що він справді проєктував свою роботу з такою метою, але він добився того, чого він добивався. Він справді добився, що є безумовний емоційний вплив на спостерігачів, і для нас це ще й жовта й синя фарба», – каже Горобчук.
Тоді радянська пропаганда розганяла тезу про російсько-українську дружбу, хоча роком перед тим — в 1953-му — помер Сталін. Тобто, Україна могла лунати в міжнародному контексті в той час.
«Ми, можливо, не маємо підстав виключати такий зв’язок повністю, тому що ми розуміємо, що на рівні якомусь символічному, може, дійсно, в інформаційному просторі питання української ідентичності, в американському просторі в той час було особливо відчутне», – припускає Горобчук.
Є безумовний емоційний вплив на спостерігачів і для нас це ще й жовта й синя фарба
Іншої думки щодо прив’язки жовто-синьої картини до України і 1954 року дотримується Оксана Семенік: «Я думаю, що це випадковість. Мені здається, що в нього не було прямо якихось близьких друзів з українського емігрантського середовища в Нью-Йорку, хоча там було багато іммігрантів з України».
Вона додає, що в той час и Нью-Йорку творив, наприклад, всесвітньовідомий скульптур Олександр Архипенко, але інформації про зв’язки його з Ротко немає. Проте Семенік обурюється, що через народження в дореволюційній Латвії, Ротко часто записують росіянином, хоча він був латиським євреєм, а потім став американцем.
«А ще в 1954 році Крим від Росії перейшов Україні. Нам можна і це притягнути і взагалі зробити з Марка Ротко українського буржуазного націоналіста», – каже, жартуючи, Ганна Ярова.
А вже серйозно додає: «Може, це було пророче. Знаємо ж, що вся планета поєднана. Хтось подумав, а хтось відтворив. Нам би хотілося думати, що це так».
Ще один маленький нюанс. В тому ж 1954 році американський художник Джаспер Джонс намалював картину у вигляді прапора США, перетворивши його на мистецтво.
«Марк Ротко не був Джаспером Джонсом. Джонс міг намалювати прапор, власне, як живописне полотно і позиціонувати це як певну поп-культурну прокламацію, як реальність, пов’язану з політичним контекстом, із національною гордістю і з певною іронією. Щодо Ротко, то б сказав, що тут є значно більше сумнівів», – пояснює Горобчук.
Але треба визнати, що національні прапори малювали багато художників, хоча Джонс, – а може й Ротко – були одними з перших. Головне інше – на американських картинах того часу були мотиви і кольори прапорів.
Велика війна і жовто-синя картина
Цікава історія сталася з картиною Ротко на початку російської агресії проти України в 2022 році. Тоді користувачі соцмереж почали масово писати, що картину «Жовтий і синій» нібито було продано на початку війни на аукціоні в Нью-Йорку щоб ледь не зібрати гроші на допомогу Україні та ЗСУ.
Один з користувачів мережі Х (Твіттер) написав тоді: «Вперед, Україно, надсилайте гроші їм на медикаменти та продукти харчування! Чудова картина з прапором!»
«Чи гроші йдуть на підтримку України? Якщо так – це цілком того вартує», – написав інший користувач соцмереж.
Міжнародна агенції новин Reuters була навіть зробила спеціальне розслідування аби спростувати продаж картини в лютому-березні 2022 року.
«Немає підстав вважати, що цей мистецький об’єкт, який виглядає подібним до перевернутого українського прапора, був перепроданий за ту саму ціну в 2022 році після вторгнення Росії в Україну», – йдеться в статті Reuters.
Агенція написала, що зображення картини поширювалось в інтернеті без подання контексту, що спонукало деяких людей подумати, що вона була придбана «з політичними намірами, пов’язаними з Україною».
Reuters чітко зазначила, що картина справді була продана на аукціоні сучасного мистецтва Sotheby’s в травні 2015 року. Ціна тоді становила 46,5 мільйона доларів.
А вдруге картину, як ми вже зазначали, було продано в листопаді 2024 року на Sotheby’s в Гонконгу за 32,5 мільйон доларів – тобто на 14 мільйонів доларів менше, аніж дев’ять років перед тим. Відтак, вона не виставлялась на торги в 2022 році на початку російсько-української війни.
Придбати для України?
Але якщо картина «Жовтий і синій» Марка Ротко так захоплює українські очі, так збурює емоції і так прямо асоціюється з кольорами українського прапора – то чи не варто було придбати цю картину для України – або у нинішнього власника, або на наступному аукціоні, коли її, можливо, буде виставлено?
«Якщо ця картина викликає таке збурення, то, думаю, є меценати, які у нас ялинки запалюють – то для них це буде невелика сума грошей, щоб подарувати Україні. Зібратися, скинутися, подарувати Україні! Після чергових торгів Марка Ротко – купити. Жовто-синя картина як символ перемоги», – закликає Ганна Ярова.
«Я вважаю, що якщо українські багатії в принципі, будуть більше вкладатися в мистецькі твори і робити ставку на артринок, а потім ці твори експонувати в Україні для загального користування і відвідування – то це було б просто супер! Я обома руками за це», – каже в інтерв’ю Горобчук.
Але все ж співрозмовники Радіо Свобода вважають, що Україні варто намагатися придбати роботи художників, які мають з нею прямий зв’язок – більше купувати робіт Казимира Малевича, Олександри Екстер, Олександра Богомазова, Володимира Татліна – робіт яких так багато в Росії і за українську ідентичність яких Україна веде мистецько-культурну війну з Москвою. Також закликають купувати для України роботи американського художника українського походження Енді Воргола – зачинателя поп-арту.
Але треба і це робити, і картину Марка Ротко «Жовтий і синій» придбати – чи не так?
«Знаєте, це дуже складне питання, тому що, ну, навіть придбаємо, – а де її зберігати, якщо в нас немає як такого Музею сучасного мистецтва окремого? Ні українського мистецтва, ні загалом, коли йдеться про якісь роботи світові, тобто світового сучасного мистецтва», – скаржиться Оксана Семенік.
А де музей сучасного мистецтва?
А й справді, в Україні й досі немає солідного національного Музею сучасного мистецтва – на кшталт того, який вже давно є в Нью-Йорку – The Museum of Modern Art (заснований в 1929 році!).
Французька столиця має Musée d’Art Moderne de Paris чи, скажімо, вже кілька десятиліть існує розкішна велетенська галерея Tate Modern в Лондоні.
Є меценати – для них це буде невелика сума грошей, щоб подарувати Україні
В Україні ж є порівняно скромні приватні галереї, є непостійні експозиції, але серйозної національної інституції сучасного мистецтва зі сталою і змінною виставками, яка б до того ж займалася активним збором творів українських сучасних митців – цього немає.
І сучасне українське мистецтво, як зауважує Ганна Ярова, просто «розпорошується приватними руками і також їде в колекції за кордон».
А як резюмує Богдан-Олег Горобчук: «Створення потужного музею сучасного мистецтва мало би увійти до ТОП-10, ні – до ТОП-5! – пріоритетів, які варто було б реалізувати в Україні після війни. На жаль, цього дуже не вистачає».
