Наша спадщина проросла крізь бетон та уламки

Отже, виставка Ukraine WOW відкрилася.

Ділюся з вами своїм текстом, написаним у процесі творення її концепції.

Ми всі володіємо дивовижними скарбами нашої спільної спадщини. Російська пропаганда завжди намагалася звести її до кількох жартівливих пісень, вареників і шароварів. Часом здавалося, їм це вдалося. Але наша спадщина проросла крізь бетон і уламки. Нині ми повертаємо собі історію – і повертаємося в історію.

Незалежній Україні лише 34 роки, але тяглість наших діянь сягає тисячоліть, а чим більша тяглість, тим більша цінність. Ми молода нація древньої країни, але не хранителі застиглого музею, а жива динамічна спільнота, що творить майбутнє просто зараз, використовуючи величезну спадщину володарів і поетів, воїнів і філософів, винахідників і підприємців.

Ми як нація постали на перехресті торгових і воєнних шляхів. Але жити на перехресті не надто приємно: дмуть протяги, ходять туди-сюди різні люди, не завжди доброзичливі. З іншого боку, цей плин ідей, людей і речей надає переваги. Ті, хто оселився, жив і вижив на перехресті, на межі цивілізаційних розломів, – це ми. Ця земля сформувала нас такими: вільними, стійкими, відкритими, вигадливими, життєлюбними, готовими до спільної дії.

Але чи не придумали ми собі цю історію? Чи не сконструювали її з власних мрій, уривчастих історичних фактів та уламків археологічних знахідок? Але ж факти й уламки самі по собі мовчать, говорять лише люди. Тож будь-яка історія (history) є наратив, оповідь (story) – питання лише, з якою метою вона розказана; адже розповідаючи, ми не лише впорядковуємо, а й змінюємо світ.

Відповідь така: правильний погляд на історію – лише з точки зору майбутнього. Лише звідти можна судити героїв минулого й оцінювати події давнини. Тож обираючи й розповідаючи свою історію, ми фактично обираємо майбутнє, про яке мріємо.

Не кожна українська родина може похвалитися великим матеріальним спадком поколінь. Часом це кілька предметів, що залишилися від дідусів і бабусь. Усе решта розвіяно вітром війн і революцій, терору й переселень. Часом наші знання про предків простягаються не далі третього покоління, родова пам’ять фрагментарна. Тим важливішою є спільна спадщина, яка в нас багатюща. Вистачить на всіх – адже духовні цінності лише примножуються від того, що їх поділяє щоразу більше людей.

Заходь до скарбниці. Це все твоє.

Понад 100 унікальних експонатів і безліч віртуальних, десятки глибоких ідей і море емоцій. Саме тих емоцій, які потрібні нам зараз. Сила, віра, натхнення, надія.

Подяка і слава лідеркам і кураторкам проєкту Ярославі Гресь та Юлії Соловей, усім співкураторам – Ярославу Грицаку, Антону Дробовичу, Світлані Ройз та іншим, «Укрзалізниці», усім спонсорам (жодної державної копійки немає в цьому проєкті національного значення й масштабу), всім музеям, що надали експонати, сотням людей, які робили то все руками.

Залізничний вокзал, 14-та колія, від сьогодні до 9 листопада.

Фото аматорські, вибачте за якість, але зараз зроблю підписи.

Найкрутіше не фотографував, залишив вам.

Джерело: Валерій Пекар / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора