Театр як прихисток: як українські біженці знайшли у Брюсселі власну сцену
Українці з тимчасовим захистом створили театральний гурт у Брюсселі та представляють свій жанр як «емігрантське мистецтво». Театр називається La Cachette – з французької це означає «схованка» або «прихисток».
Трупа ставить мюзикли, міксуючи три мови та жартуючи про складнощі перекладу, бюрократію і різницю в культурі. Своєю історією вони поділилися проєкту Радіо Свобода «Ти як?».
На сцені центру Ukrainian Voices (з англійської – «Українські голоси») в Брюсселі звучать то французька, то українська, то англійська – це вистава театру La Cachette. Актор може почати фразу однією мовою, а завершити іншою.
«Це дуже актуально для українців», – пояснює вибір багатомовності засновниця театру Карина Хохлова. Каже: українці зараз вивчають тут мови і часто в них плутаються. Адже Бельгія має дві основні державні мови: французьку та нідерландську, і є ще третя – німецька, але лише у маленькій частині країни на кордоні з Німеччиною.
Карина, як і решта учасників трупи з 15 осіб, приїхала до Бельгії після повномасштабного вторгнення.
«Я з Горлівки, жила у Маріуполі. Але про це я не дуже хочу говорити, тому що…, я думаю, ви розумієте», – каже Карина. Певний час їй довелося пожити в окупації. І тепер вона будує тут нове життя зі своїм акторським фахом.
«З чистого аркуша», – каже, почала життя у Бельгії і найстарша учасниця – пенсіонерка Світлана Стрельник із Харкова. Тут вона співає у хорі, що виступав у Європарламенті, і вперше випробувала себе на сцені мюзиклу в цьому театрі.
Здійснюю свої мрії
«Тобто все те, чим я не займалася, але що б хотілося, можливо, тепер я роблю тут, здійснюю свої мрії», – розповідає Світлана.
Світлана – за освітою інженер, також має педагогічний досвід. «Їм потрібна була акторка на роль бабусі Адамс, і я пройшла цей кастинг», – розповідає Світлана.
Наймолодша учасниця театру La Cachette – п’ятирічна Іванна, донька ще однієї акторки Ольги Рогової з Полтави.
«У нас Іванна – театральна дитина. Кожен, хто не зайнятий, няньчить Іванну», – сміється Ольга.
І додає: «Вона завжди: «Чшш – мама репетирує». І тоді вона малює. Вона вже для себе виробила таку самостійність».
Назвали театр La Cachette (схованка, прихисток – з французької), оскільки він став для акторів певною схованкою від зовнішніх турбот та своєрідним прихистком, бо ж учасники отримали у Бельгії тимчасовий захист.
Режисер театру Віктор Кузьменко каже: вистави наповнені жартами й сценами про адаптацію, бюрократію та культурні відмінності, близькі не лише українцям, а будь-яким мігрантам.
«Ми на одній хвилі з людьми, які теж покинули свій дім, вони не розмовляють рідною мовою в Бельгії. Всі ми розмовляємо таким міксом мов, які близькі і мені, українцю, і глядачу-марокканцю, і його дитині», – каже Кузьменко.
Створюється цілий жанр цього такого «емігрантського мистецтва»
Окрім того, у виставах звучать, наприклад, згадки про українські «стандарти» краси, коли «губки, наче покусали бджілки», чи про розірвані пари, коли жінки знаходять місцевих чоловіків.
«Я бачу вже таку тенденцію – створюється цілий жанр цього такого «емігрантського мистецтва», так би мовити. Тобто зараз багато стендап-коміків, музикантів і так далі випускають пісні, створюють матеріал, який «заточений» якраз тільки для людей, які виїхали зі своєї країни, які бачать всі ці якісь дивні речі, які тут норма», – пояснює Кузьменко.
Усі сценарії пʼєс, музику до них, танці театр створює сам. «Хтось жартувати вміє, хтось добре може прописати якусь драматичну лінію. І бере одна людина, наприклад, починає свій сценарій, прописує основні цілі. Все інше вже народжується під час роботи», – розповідає режисер.
Поки що театр La Cachette виступав лише у центрі для біженців Ukrainian Voices та на території місцевого університету в Брюсселі. У репертуарі – вистави-мюзикли для дорослих та дітей.
Ти розумієш, що робиш це не дарма
«Коли бачиш очі дітей, які приходять, тобто всі пройшли багато проблем, багато в житті всього в них було. І це дуже дорослі вже діти, так би мовити, – розповідає хореографка та акторка Оксана Лєдовська. – Ми дарували їм радість, відчуття свята. Ми дарували їм дитинство, хоча б шматочок, але все ж таки дитинство. І ти розумієш, що ти робиш це не дарма».
Актори за вистави гонорарів не отримують – усі волонтери, але сподіваються найближчим часом оформити офіційний статус та претендувати на державну підтримку Бельгії.
Станом на кінець листопада 2025 року, за даними УВКБ ООН, у Бельгії перебуває понад 94 тисячі українців зі статусом тимчасового захисту.
