«Цар степу». Які саме є підстави вважати, що Іван Айвазовський український художник?

Доводити, що Україна має право вважати також і своїм художника-мариніста Івана Айвазовського не легко, навіть порівнюючи з Іллею Рєпіним (Ріпиним), Казимиром Малевичем та Архипом Куїнджі. Але Музей Метрополітен в Нью-Йорку в 2023 році, через приблизно рік від початку масштабної війни Росії проти України, записав Івана Айвазовського українцем. Потім – після звернень вірменської громади США – записав його вірменином, проте художником із України. Якими є підстави вважати Айвазовського українським художником?

– Айвазовський! Я – цар землі, а ти – цар моря!, – вигукнув російський імператор Микола Перший до Івана Айвазовського, коли вони пливли на колісному пароплаві Чорним морем.

Може й так, але без перебільшення Івана Айвазовського можна назвати і «царем степу». Українського степу…

Ованес Айвазян (1817–1900) народився у Феодосії, в Криму, у вірменській родині. Пізніше він візьме спочатку собі прізвище «Гайвазовський», але згодом стане Іваном Айвазовським.

Предки Айвазовського жили на Галичині, під Львовом, куди переселилися у 18-му столітті з західної Вірменії. А потім їхні нащадки вже перебралися до Феодосії.

«Айвазовський – художник геніальний, який народився в Криму, в Україні, мав вірменське походження. Він вірменин, але наш, український. Він мав, знаєте, оцей український дух, а також вірменський темперамент, – каже в інтерв’ю Радіо Свобода український скульптор, народний художник Олег Пінчук. – Я вважаю його українським художником вірменського походження. Для мене він – однозначно український художник з українсько-вірменським корінням».

З дитинства Айвазовського тягнуло до малювання і перша картина – вітрильник з червоними вітрилами – з’явилася на білій стіні їхнього будинку. Батько хотів покарати сина паском, але передумав.

Як і багато тогочасної талановитої молоді, Айвазовський поїхав вчитися до Петербурзької академії мистецтв – такого закладу в Україні тоді не було.

Мариніст від Бога

Іван Айвазовський є одним із наймайстерніших мариністів усіх часів – левова частка його картин зображує море, а також кораблі, морські битви. Проте він не малював, стоячи з мольбертом на березі моря, а по пам’яті переносив побачене на мольберти пізніше.

Художник любив довго дивитися на море під час прогулянок.

У нього – прекрасна гра кольорів і моря самого, і сонця або місяця поетичні відблиски. Під час однієї з виставок у Парижі відвідувачі серйозно обговорювали, чи, бува, не ховає Айвазовський свічки за картинами – так майстерно підсвічені на його картинах хвилі.

«Малювати море не важко, коли маєш талант. Це питання навиків. Коли є внутрішній потяг до цього, то не важко годинами стояти і малювати бульбашки, морську піну. Бог дав Айвазовському талант і він ним правильно розпорядився. Він також був трудоголіком з дуже широким горизонтом бажань. Такі люди народжуються раз на мільйон», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода мистецтвознавиця Ганна Ярова.

Так, як було вже зазначено, переважна частка творчого спадку Івана Айвазовського – це картини на морську тематику. Сумнівів у тому, що він, перш за все, мариніст бути не повинно. Але і замовчувати степову, українську тематику теж не варто.

Запах степу

Менш відомим є факт, що в творчому спадку Івана Айвазовського є багато – десятки й десятки – картин на українську тематику.

Зокрема видно, що він був закоханий в український степ, любив малювати вітряки, а також зображати українських чумаків, які ходили до Криму та на Азов за сіллю та рибою.

«Чумаки для художника – це такий харизматичний матеріал. Такого ніде не було. І коли Айвазовський їхав з Криму на північ, то чумаки йому увесь час по дорозі зустрічалися. Українські теми Айвазовському ніхто не замовляв. Ця тема була йому органічною, бо він увесь час їздив степом», – каже в інтерв’ю Ганна Ярова.

Іван Айвазовський був неперевершеним мариністом, але і степ, як вже було зазначено, йому чужим не був. Тим більше, що в цих двох стихіях – морській та степовій – можна знайти певні подібності.

«Море й степ мають багато спільного. Все хвилюється, неймовірна краса! Оці трави, які увесь час колихаються. В степу також є ефект злиття горизонту, є випарування з землі – як ніби якісь міражі. В степу також великий простір для творчого втілення. Небо, яке увесь час міняється. А ще Айвазовський любив вітряки», – каже Ганна Ярова.

І справді: як корабель впевнено пливе безкрайнім морем, так і чумацький обоз хоч і повільно, але впевнено суне безкрайнім степом, запряжений волами…

Айвазовський дружив з родиною німецьких колоністів на півдні України (нинішня Херсонщина) Фельц-Фейнів, старанням яких постав степовий ландшафтний простір, а нині заповідник «Асканія-Нова». В їхньому маєтку він часто гостював і навіть мав окрему кімнату для малювання.

І малював степ Айвазовський так само майстерно, як і море.

«Айвазовський мав талант від Бога, надихався кримською природою. Ясно, що він був мариністом, але писав і українські пейзажі. Коли підходиш до його картин, ти відчуваєш і запах моря, і запах степу, і вітер відчуваєш. Він не лише візуально передав, а робив це і через сприйняття, спогади. Дивишся на його степ – і відчуваєш вітер, дивишся на його море – відчуваєш шторм, наприклад. Навіть запах відчувається моря чи степу. Це на підсвідомому рівні, але відчувається», – ділиться відчуттями Олег Пінчук.

Цікавий момент: Айвазовський дуже часто малював флотські картини на замовлення царя, або Головного Морського штабу, або навіть російських адміралів-флотоводців, прославляючи їхні морські баталії і перемоги.

А українську тематику йому ніхто не замовляв – це був поклик серця, він ці картини малював з власного бажання.

«Це означає, що йому українська тема була теж цікава і вона йому була близька… Коли ми говоримо про художників у Російській імперії, то треба розуміти, що вони малювали на замовлення, що вони робили для того, щоб прогодувати себе чи родину, а що вони робили дійсно по своїй волі і що їм було цікаво», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода історикиня мистецтва Оксана Семенік.

«Ніхто Айвазовського не примушував писати на українські теми. Він бачив цю красу, якої більше ніде не було. Ясно, що він намилувався італійськими пейзажами, але зрозумів, що у нас, як то кажуть, не гірше. І своя краса, і простір. А Росія робить акцент, що він виключно мариніст», – пояснює в інтерв’ю Ганна Ярова.

Ще один важливий момент: картини на українську тему Іван Айвазовський малював протягом свого 60-річного творчого шляху – і молодим художником, і в розквіті сил, і вже на схилі віку. Тобто, ця тема йому «резонувала» протягом усього життя.

«Дніпро, український степ, млини та чумаки – Айвазовський написав десятки неймовірних картин про Україну, які невідомі широкому загалу. Сотню років їх не виставляли на престижних виставках, натомість демонструючи лише одну зі сторін таланту митця – майстерність мариніста. Замовчували росіяни не лише український колорит у творчості Івана, а і його зв’язки з Україною. У біографії художника майже нічого немає про це, однак, частина картин, які, попри все, збереглися, свідчать про інше – Айвазовський захоплювався Україною, мандрував нею та малював надзвичайні пейзажі!», – писало інтернет-видання «Нова Каховка».

У Петербурзі якийсь час Айвазовський знався з Тарасом Шевченком. Але дружби між ними не було. Молодий амбітний художник із Криму не сподобався молодому амбітному художнику і поету Шевченку.

В автобіографічній повісті «Художник» (1856) Тарас Шевченко писав: «…приїхав з Криму Айвазовський та зупинився у нас на квартирі… Але мені, не знаю чому, на перший погляд той не сподобався. У ньому були, попри витончені манери, щось несимпатичне, щось не художницьке, а ввічливо-холодне, відразливе».

Як пояснює мистецтвознавиця Ганна Ярова: «Ну, молоді люди, своя психологія. Це ж не обов’язково, що вони мають дружити. Що таке митці? Це ж індивідуальності!»

До речі, неулесливо відгукнувся про зустріч з Айвазовським у Криму й Антон Чехов, якого здивувало, наприклад те, що Айвазовський ніби не прочитав у житті жодної книжки і не соромився цього. А коли йому було читати, якщо він в середньому малював по дві картини на тиждень?!

Зате з Миколою Гоголем Айвазовський здружився, коли обоє перебували в Італії. Вони об’їздили і Рим, і Венецію, і Тоскану й інші місця, разом ходили на карнавали, де Гоголь ніби вбирався в український стрій у шароварах, а Айвазовський – виряджався на іспанця. Ця подорож була напрочуд плодовитою для Айвазовського, що вилилось у велику кількість картин на італійську тему.

Подейкують, що Гоголь з Айвазовським спілкувались навіть українською мовою, а ще в них в компанії був український художник Василь Штернберг.

Гоголь навіть читав Айвазовському уривки з «Мертвих душ».

Цікаво також, що Іван Айвазовський матеріально підтримував Рисувальну школу Миколи Мурашка в Києві для талановитої української молоді.

Іван Айвазовський був гарно інтегрований і дуже відомий в російській імперії. Він був живописцем Головного Морського штабу, мав право носити мундир, був почесним членом Імператорської академії мистецтв у Петербурзі.

Але він також був і людиною світу певною мірою. Він багато подорожував, мав чимало виставок за кордоном, був почесним членом академій мистецтв в Амстердамі, Рамі, Парижі, Флоренції та Штутгарті.

Айвазовський навіть мав виставку у французькому Луврі в 1843 році.

Перше справжнє кохання майбутнього великого художника – італійська балерина Марії Тальоні, яка танцювала в Петербурзі. Перша дружина – англійка Юлія Ґревс, дочка лікаря-англійця, який працював у Російській імперії. Другою дружиною була значно молодша кримська вірменка-вдова Анна Бурназян-Саркізова.

Він говорив багатьма мовами, включно, кажуть, з українською. Його картина («Хаос створення світу», 1841) потрапила в колекцію папи Римського Григорія XVІ.

Ніби Гоголь сказав Айвазовському: «Прийшов ти маленькою людиною з берегів Неви у Рим – й одразу здійняв Хаос у Ватикані».

Айвазовський виставлявся в США і навіть написав кілька картин на тему відкриття Колумбом Америки, а також про американську продовольчу допомогу Росії, яка потерпала в 1892 році від голоду, коли США направили кілька кораблів із продовольством. Айвазовський зобразив американську допомогу на картинах «Роздача продовольства» та «Корабель допомоги».

Під час Карибської кризи в часи Холодної війни перша леді США Жаклін Кеннеді – щоб розрядити ситуацію – попросила на кілька років ці дві картини Айвазовського з американської галереї і повісила їх в кімнаті Рузвельта в Білому домі – для пом’якшення протистояння США-СРСР на початку 1960-х років.

В Айвазовського є картини Антарктиди. Також він, скажімо, написав чимало картин на замовлення турецького султана, в нього є прекрасні вигляди Константинополя-Стамбулу.

Цікавий момент – під час Кримської війни в середні 1850-х років Айвазовський поїхав в евакуацію до Харкова, а не до Петербургу, на що звертають увагу українські мистецтвознавці.

Художник любив Феодосію, або як її називали «Теодосія». Власним коштом збудував у місті картинну галерею, бібліотеку, школу, провів залізницю від Джанкоя на півночі Криму до Феодосії. Також попіклувався, щоб місто мало питну воду. За якоюсь іронією, про воду для посушливого Криму вже в середині 20-го століття попіклується Україна.

І народився він в Феодосії, і помер у Феодосії. На пам’ятнику викарбувані слова одного древнього вірменського філософа: «Народжений смертним, залишив по собі безсмертну пам’ять».

Чи повинна Україна якось посилити свої «претензії» на Івана Айвазовського? Очевидно, що так, але це не повинно, вочевидь, бути «ідеєю фікс».

Айвазовський належить і вірменському народу. Ясно, що належить і Росії, флот якої він так багато малював. Належить він і Криму, який як людина і живописець безмежно любив.

Належить він і Всесвіту, бо був світового рівня геніальним художником.

Україна має свою частку в Айвазовському і його творчому спадку. І через те, що він народився, жив і помер у Криму, і через те, що він постійно подорожував Україною, і через те, що українська тематика посідає значне місце в його живописному спадку і наповнена душевною романтикою.

«Росія замовчує цей момент, як і дуже багато фактів з біографії Айвазовського й інших художників, які невигідні Росії – щоб зовсім не було видно ніяких зв’язків з Україною. Це для привласнення художника, щоб сказати, що він виключно російський», – каже в інтерв’ю Оксана Семенік.

Історикиня мистецтва звертає увагу також і на те, що в Криму – окрім флоту і моря – Айвазовський часто на картинах малював і кримських татар, і про це майже не говорять російські мистецтвознавці.

«Так само мало згадуються його картини, присвячені Вірменії чи портрети вірменських діячів. Все це стирається для того, щоб він був лише видатним мариністом», – додає Семенік.

Ясно, що якби не нинішня окупація Криму Росією в 2014 році, то Україні було б значно простіше висловлювати більше прав на Івана Айвазовського.

«Коли привласнюються Росією роботи Айвазовського, то цим вони ніби привласнюють собі Крим і Чорне море. Вони говорять: ось подивіться – російський художник, він малював Крим, він малював Чорне море, – а значить Крим – російський», – каже Семенік.

В українських музеях є немало робіт Івана Айвазовського, а найбільше – в картинній галереї окупованої Феодосії.

В Херсоні після його нетривалої окупації російськими військами в 2022 році, з обласного музею було вивезено кілька робіт Айвазовського.

Вивезли російські окупанти оригінали картин Івана Айвазовського і з Художнього музею імені Куїнджі в Маріуполі.

Як ділиться емоціями історикиня мистецтва Оксана Семенік: «В мене є особисте переживання, що так само, коли росіяни йшли з Херсону і пограбували і повністю забрали колекцію з музею, що вони зроблять те саме з Феодосійською картинною галереєю, коли будуть йти з Криму. А це ж просто шедеври, й дуже важливо і для України, і для українською культури мати ці шедеври».