ШІ в університетах: забезпечити навчання чи банальний обмін кодом?

Минулого разу ми говорили про те, як ШІ змінює ринок праці. Сьогодні час зазирнути в «кузню» освічених кадрів для ринку праці – університети. Сьогодні у світі університетів триває дискусія: забороняти ШІ-інструменти чи впровадити певне його регулювання.

Пастка ШІ

Уявіть собі абсурдну, але цілком реальну картину на сьогодні: професор університету генерує завдання через ChatGPT, а студент через той же ChatGPT чи іншу мовну генеративну модель генерує відповідь. Викладач, отримавши відповідь студента, завантажує файл у чат ШІ, щоб отримати «оцінку чесності» або ж для того, щоб згенерувати відгук на його роботу. І виникає головне питання: хто в цьому ланцюжку насправді мислив, хто проводив оцінювання і що саме оцінюється? Де в цьому процесі викладання і навчання?

Дослідники з Массачусетського університету, Нір Ейсіковіц і Джейкоб Берлі, які протягом восьми років вивчали моральні наслідки широкого застосування штучного інтелекту в освіті, переконані, що етичні ризики використання штучного інтелекту в університетах зростають, як і його потенційні наслідки.

На їхню думку, коли і викладачі, і студенти використовують інструменти ШІ – це формує «дистанцію» між ними. Коли ми не впевнені, чий текст читаємо, руйнується довіра й фундамент наставництва. Саме навчання стає не обміном досвідом, а технічним трансакційним процесом. Інакше кажучи, повсюдне й бездумне використання ШІ-інструментів у вищій школі несе ризик руйнації всієї екосистеми, яка підтримувала викладання, дослідження й навчання.

Когнітивне розвантаження: ціна легкості

ШІ вміє блискуче скорочувати роботу. Скласти розклад, просканувати тисячу сторінок літератури, написати скелет коду – це зручно. Але є небезпечна межа. Дослідниця Ребекка Вінтроп з Інституту Брукінгса після опитування освітян із 50 країн дійшла тривожного висновку: молодь, яка надто покладається на ШІ-компаньйонів, втрачає базові навички взаємодії і, що гірше, здатність до «зусилля».

За її словами, навчання – це не лише готова робота. Це також муки над першою невдалою чернеткою, пошук логічних помилок у власних аргументах, переписування й редагування роботи. Якщо ж ми передаємо «чорнову» роботу алгоритму, ми видаляємо з процесу навчання ті самі моменти, де мозок фактично «росте». Без зусиль немає критичного мислення й плекання самостійності.

Заборонити не можна, регулювати

Дослідники єдині в тому, що повна заборона ШІ в освіті – це шлях у глухий кут. З іншого боку, відсутність обмежень на використання ШІ створить «дикий захід», де виграє той, хто краще ховає використання технологій. Якщо пустити це все на самотік – є ризик втратити ціле покоління, яке навчиться лише «обманювати систему», а не мислити.

Звіт Інституту Брукінгса пропонує інший шлях: спільна розробка стандартів і регулювання. Дослідники переконані, що технології для освіти мають розроблятися корпораціями не тільки заради прибутку, а в діалозі з освітянами. Використання ШІ-інструментів в освіті повинні забезпечити приватність, прозорість і відповідність навчальним цілям. Для ефективного навчання потрібні не просто «розумні калькулятори», а інструменти, що стимулюють запитання, сприяють глибокому залученню в навчання, забезпечують інтерактивність, а не просто дають готові відповіді.

Що ми «винні» студентам?

Вища освіта сьогодні опинилася перед дзеркалом. За словами Ніра Ейсіковіца та Джейкоба Берлі, ми маємо запитати себе: що ми винні суспільству в епоху автоматизації інтелекту? Якщо університет – це просто фабрика видачі дипломів, то ШІ її уже замінив. Але якщо університет – це простір, де людина вчиться бути суб’єктом, приймати рішення і брати відповідальність за свої ідеї, то роль викладача стає критичнішою, ніж будь-коли. Ми не маємо права випустити покоління, яке вміє лише «обманювати систему». Ми маємо навчити їх мислити разом із системою, не втрачаючи себе.

Джерело: «ГОРДОН»