Убивство в залі театру, бомба в оркестровій ямі, дід – японський шпигун, Магомаєв. Інтерв’ю Гордона із Солов’яненком. Відео
Під час інтерв’ю засновнику інтернет-видання “ГОРДОН” Дмитрові Гордону Солов’яненко говорив про:
- дитинство й батька – українського оперного співака, Героя України (посмертно) Анатолія Солов’яненка;
- візит російського співака Мусліма Магомаєва на могилу Солов’яненка-старшого;
- те, як став головним режисером Національної опери України у 31 рік;
- блат в опері;
- свою найулюбленішу постановку;
- найкращий оперний театр світу;
- перший день повномасштабної війни Росії проти України;
- російських композиторів і російські опери;
- те, хто був найкращим українським президентом.
“У батька стався серцевий напад. Це було [у нашому будинку] в Козині [Київської області]. У нього проблем із серцем не було, тому навіть не було із собою ніяких ліків… Усе сталося миттєво. Коли його знайшли, він навіть не встиг лягти на ліжко… Ми були в Києві: мама – на роботі, я щось робив удома. Пролунав телефонний дзвінок, подзвонив [тренер] Валерій Лобановський, він був нашим сусідом, і сказав: “Приїжджайте, батьку погано”. Хоча вони знайшли його вже мертвим, але щоб ми доїхали і по дорозі не розбилися, то він знайшов таку форму нас повідомити. Коли ми приїхали в Козин, люди вже стояли на вулиці, і стало все зрозуміло”, – розповів Солов’яненко.
Солов’яненко народився 1980 року в Києві. Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка (“правознавство”), Київський національний університет культури та мистецтв (“театральна режисура”), Національну музичну академію України імені Петра Чайковського (“музична режисура”).
У Національній опері працює з 2000 року. Був помічником режисера, режисером, режисером-постановником, із 2011 року – головний режисер Національної опери України, а з 2023-го – ще й художній керівник опери.
У 2002–2006 роках на “Першому національному” вів свою програму “Антракт з Анатолієм Солов’яненком”, яку було присвячено оперному мистецтву.
Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка 2011 року.
