«Уся пахла війною, але йшла на заняття до дітей»: музикантка й військова Христина Панасюк про службу і силу музики
Із 2014 року рівнянка Христина Панасюк їздила з гітарою у найгарячіші точки Донбасу як волонтерка, а між поїздками навчала дітей грі на фортепіано. А восени 2023 року – уже після повномасштабного вторгнення Росії в Україну – долучилася до лав Сил оборони. Сьогодні музикантка служить у складі Корпусу морської піхоти, водночас продовжує виступати з благодійними концертами і збирати кошти для свого підрозділу.
Після благодійного виступу в «Празькій криївці» вона поспілкувалася з Радіо Свобода. Про службу, фронтові поїздки, музику, яка підтримувала українських військових у російському полоні, та мрії після війни – в інтерв’ю Христини Панасюк.
У 2014 році у Рівне з тоді ще Антитерористична операція (АТО) на сході України тривала від 14 квітня 2014 року до 30 квітня 2018 року. Їй на зміну прийшла Операція об’єднаних сил (ООС) приїхала бригада з багатьма пораненими, якій терміново був потрібен одяг, харчі, засоби гігієни, медикаменти тощо. У соцмережах Христина Панасюк побачила це оголошення й зібрала гроші серед друзів і знайомих, а батьки передали домашню консервацію. Волонтери подякували за допомогу та запропонували їй долучитися до них: не вистачало рук.
Спершу вона збирала пожертви біля супермаркетів, продукти, речі для військових. Але того ж року наважилася вперше поїхати на Донбас з гітарою. Каже: тоді зрозуміла, що музика також може бути зброєю – вона допомагає зцілювати, повертати людям емоції й давати надію.
«Було дуже страшно. Мені здавалося, що коли я перетинаю стелу Донецької області, у нашу машину будуть одразу летіти всі кулі, ракети, вся вибухівка», – згадує музикантка.
«Народилася у вишиванці»
Першим містом, куди Христина приїхала з концертом у 2014 році, стала Волноваха.
«Пам’ятаю очі солдатів, які дивилися й слухали. Це запам’яталося мені на все життя, бо ці очі були сповнені сліз. Вони були виснажені, втомлені, але й, можливо, трохи шоковані, що посеред війни з’являється дівчина з гітарою і починає співати свою музику. Тоді не було такої кількості гаджетів і доступу до розважального контенту. Можна було трішечки підняти настрій, нагадати нашим воїнам, що їх чекають, про них пам’ятають, у них вірять, і вони не самі».
Відтоді Христина не припиняла їздити з концертами на схід України. Упродовж 9 років волонтерства вона виступила й у Авдіївці, Маріуполі, Бахмуті, Марʼїнці, Карлівці, Пісках, Сєвєродонецьку, Вугледарі, Старобільську, Попасній, Лисичанську й Щасті – фактично об’їздила всю Луганську й Донецьку області. Приблизно раз на місяць у свої вихідні від роботи викладачкою у музичній школі вона вирушала на фронт.
«Було виснажливо через такі моменти, що я повертаюся з війни і не встигаю завезти додому речі. З речами, рюкзаками, баулами, гітарою йду на роботу, вся пахну війною і проводжу заняття з дітками. Але до цього ставилися з розумінням, і я дуже це ціную».
Христина пригадує поїздку до Авдіївки, де 13 лютого 2022 року, за кілька днів до початку повномасштабного вторгнення, вона виступала для морських піхотинців та десантників. Військові жартували й підспівували пісням, згадує вона:
«Стійку до мікрофону я забула на попередньому концерті, і мені довелося співати наживо без апаратури. Після концерту один із хлопців на псевдо «Питон» подарував мені квіти. Я привезла ці квіти додому, поставила їх на кухні. Уже почалося повномасштабне вторгнення. І той хлопчина, який подарував мені їх, загинув. А квіти ще довго стояли у мене на кухні».
Христина згадує ще одну поїздку під Вугледар у серпні 2022 року. Перед виїздом вона запитала головного сержанта, наскільки безпечно зараз виступати так близько до фронту.
«Він сказав: «Я не гарантую, що ти виживеш, але зроблю все можливе». Я відповіла: «Окей, плюс, поїхали», – жартома ділиться виконавиця.
Каже: увесь тиждень було дуже гучно, постійно щось прилітало. Через три дні після її від’їзду головний сержант надіслав фотографію будинку, в якому вона жила:
«Виявляється, туди, де я спала всі ці дні, прилетіла ракета С-300. Він потім сказав: «Ти народилася у вишиванці».
«Усе нормально, це наш літачок»
«Я невдало поставила автограф, і мені сказали: «Вітаю, контракт підписаний», – жартує Христина про те, як вона стала військовослужбовицею у 2023 році. Насправді, каже, це рішення було виваженим, після розмов з рідними, які неохоче її відпустили на службу.
Спершу вона вступила до бригади територіальної оборони, а після реформи 2024 року її підрозділ передали до Корпусу морської піхоти. Під час служби вона здобула другу вищу освіту з психології і два з половиною роки працювала за фахом: допомагала військовим переживати сильні психологічні потрясіння через бойові дії, поранення чи втрату побратимів.
Зараз Христина займається комунікаціями у морській піхоті: організовує концерти для збору донатів, допомагає проводити різні зустрічі, співпрацює з міжнародними партнерами, підтримує комунікацію з родинами військовослужбовців, зниклих безвісти та полонених.
Христина згадує ще одну кумедну історію зі свого військового життя. Одного разу вони з побратимом приїхали до населеного пункту з супермаркетом, кав’ярнею і «Новою поштою» – після кількох місяців на позиціях така цивілізація здавалася справжнім щастям.
«Ми зайшли по каву й тістечка. Раптом загуло щось велике й страшне. Я подумала: «Мабуть, ракета летить на нас», злякалася, схопила побратима за руку і присіла. А він мене заспокоїв: «Усе нормально, це наш літачок. Я забув тебе попередити, що вони тут інколи працюють».
Увечері, згадує Христина, вона написала подрузі, що їй соромно через свою реакцію. Та лише пожартувала: «Слухай, соромно було б, якби схопила не за руку».
«Музика справді має цілющу силу»
Колись натхнення вистачало навіть на дві нові пісні за день, розповідає Христина. Згодом настав період внутрішніх переживань через війну та особисті події, а можливостей для творчості через військові службу стало значно менше. Музикантка зізнається, що їй дуже не вистачає простих вечорів за фортепіано, коли можна сісти й написати нову пісню.
«Те, чого не вистачає на війні – особистого простору, тому що хтось гукне, покличе, і ти відволікаєшся й не можеш зосередитися. Я думаю, військові мене зрозуміють, що побути одному в тиші – це прямо таки кайф».
Одним із найемоційніших моментів для Христини стала зустріч із морським піхотинцем, який повернувся з російського полону. Він розповів, що пошепки співав її пісні в камері, щоб підтримати інших полонених.
«Це було дуже вразливо і водночас дуже цінно для мене. Тоді я ще раз зрозуміла, що музика справді має цілющу силу», – каже вона.
Після цього Христина виступила для звільнених військових під час їхнього відновлення. Каже, що після концерту в Празі повернеться в Україну, де співатиме для ще однієї групи захисників, звільнених з полону, а потім вирушить на війну.
Про подальші плани музикантка не розповідає – військовим дуже важко їх будувати. Її єдиний план, каже вона, – працювати заради перемоги. Але мрії залишаються.
«Мрію про подорожі, про тихі вечори в колі родини. Також я дуже мрію про концерти по Україні, по світу і повернутися до сцени, повноцінно повернутися до творчості й займатися улюбленою справою».
