Опера «Тарас Бульба» лютого патріота Миколи Лисенка. Як її подати світові у час війни з Росією?

У 2024 році виповнюється 100 років від першої постановки опери «Тарас Бульба» Миколи Лисенка (1842–1912). За життя композитора оперу не поставили і над нею висів – та й висить – якийсь фатум, кажуть фахівці. Хоча, зазначають, потенційно це, можливо, найкраща опера і Лисенка, і українського оперного мистецтва. Чому «Тарасові Бульбі» Лисенка не щастило ані в 19-му, ані в 20-му століттях, та й не дуже фартить і нині – і як це виправити? Розбираємось.

Лондон. Серпень 2021 року. Щорічний престижний фестиваль класичної музики BBC Proms, який збирає провідні оркестри та музикантів із усього світу. Щойно завершився концерт Бормутського симфонічного оркестру під диригуванням українця Кирила Карабиця. Овації після виконання рапсодії чеського композитора Леоша Яначека «Тарас Бульба».

І тут на біс диригент із британським оркестром виконують увертюру до опери «Тарас Бульба» Миколи Лисенка. Публіка в захваті від запальних козацьких ритмів. І цей захват переростає в гучні овації, які довго не вщухають… Це було перше виконання твору Миколи Лисенка в Королівському Альберт-Голлі.

Справа життя

Микола Лисенко народився на Полтавщині в поміщицькій родині. Ніщо не вказувало на те, що з нього виросте, як його називають, «гетьман української музики», а доводилось навіть чути й про «першого музичного бандерівця».

«Із доволі таки зросійщеного панича дійшов до лютого патріота. Попри козацьке коріння, його українська ідентичність була радше свідомим вибором, аніж параметром за замовчуванням», – розповідала в своєму відеоблозі культурознавиця Елла Євгушенко.

Із раннього дитинства Лисенко товаришував з Михайлом Старицьким, і це переросте в тісну творчу колаборацію і партнерство.

Лисенко з дитинства вчив французку і гру на фортепіано, а проти навернення до української мови виступала мати – випускниця Інституту благородних дівиць в Петербурзі, вважаючи українську «мужицькою» мовою.

Вчився у Харківському, а потім Київському університетах, де закінчив фізико-математичний факультет. Навіть дисертацію про розмноження нитчастих водоростей захистив.

Музиці Лисенко вчився в консерваторії в Лейпцигу, а потім в консерваторії Петербурга – тобто здобув і добру музичну освіту.

Створив кілька опер, серед яких «Різдвяна ніч» (1874), «Наталка Полтавка» (1889), «Енеїда» (1910), кілька дитячих опер. Писав твори для фортепіано, але найбільше – хорові твори, обробляв народні пісні, а також в його доробку – Шевченкініана – музика на слова з «Кобзаря». Також Лисенко є автором музики до, як його називають, духовного гімну України – «Боже великий, єдиний, нам Україну храни».

Але оперою з потенціалом, яка може зацікавити не лише українську аудиторію, вважають оперу на п’ять дій «Тарас Бульба» за мотивами однойменної повісті Миколи Гоголя. Робота над цією оперою тривала 10 років (1880–1890), а ще десь півтора десятка років перед тим Лисенко виношував замисел – тобто всього ідея такої опери бентежила композитора понад чверть століття.

Лисенко був активним в українських колах другої половини 19-го століття. Це при тому, що Валуєвський циркуляр та Емський указ фактично заборонили українську мову і запустили гоніння на українську культуру.

Це не завадило Лисенку особисто брати участь в процесії перепоховання Тараса Шевченка, бути очільником комітету зі спорудження пам’ятника Шевченку, організовувати вечори української пісні, ігноруючи заборони цензури. Він поїхав на відкриття пам’ятника Котляревському в Полтаві (1903 рік) – що було сміливим вчинком.

«Микола Лисенко – потужний український композитор і діяч, який не мав сумніву, як можна розвивати українську музику в умовах жорсткої імперії, віднаходячи способи, як реалізувати музику, яка була частиною української ідентичності. Тому можу сказати, що він – це сонце української музики, якщо хочете», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода програмна директорка Open Opera Ukraine Анна Гадецька.

Вимога Чайковського

У 1890–1891 роках в Києві перебував російський композитор Петро Чайковський. Він зустрічався з Лисенком, глянув на нотну партитуру опери «Тарас Бульба», і вона йому сподобалась.

Чайковський запропонував постановку в Маріїнському імператорському театрі в Санкт-Петербурзі. Утім, було одне «але» – опера мала бути перекладена російською мовою.

За однією з версій, Лисенко одразу категорично відмовився це робити. За іншою, ніби взяв неохочу паузу подумати.

Як згадував Старицький, Лисенко замислився, та так надовго, що Чайковський встиг померти.

Ясно одне, спокуса імператорської сцени з російським лібрето опери не купила Лисенка.

«Була умова Чайковського – щоб ця опера йшла російською мовою, але Лисенко відмовився, і тому її не поставили в той час», – каже в інтерв’ю головний диригент Національної опера України Микола Дядюра.

«У нас дуже великий репертуар італійської, німецької музики в Національній опері України – і все йде мовою оригіналу. Чому ми співаємо «Набукко» італійською, а «Тараса Бульбу» Лисенка мали би співати російською? Я оце не розумію! Адже лібрето писалось українською, значить і музична канва українська, і тому так і треба виконувати. Чому ми російські опери виконуємо російською – якщо виконуємо, так? Тому Лисенко вчинив дуже вірно. І дуже принципово – і як музикант, і як людина!» – додає відомий український диригент, який часто гастролює світом.

Але, все ж таки, чи не припустився Микола Лисенко помилки? Ну, оригінальний же ж твір Гоголя написаний російською. Адже українські повісті Гоголя популяризували українське – без перебільшення розрекламували козацьку Україну в світі згодом.

Так само й опера Лисенка могла б стати відомою і – за найкращого сценарію – могла б зараз ставитись у світових оперних театрах, як той же «Борис Годунов» Модеста Мусоргського.

«Не думаю. Не думаю, тому що, хто б прославляв українське? Лисенко завжди був під пильним оком царської охранки. Тому навряд би хтось популяризував його оперу. Схожа ж доля була і в опери «Енеїда»: її то поставлять – то заборонять, то поставлять – то заборонять… Тому, думаю, те ж було б і з «Тарасом Бульбою». Хоча там інший сюжет, але сумніваюсь, що постановка в Петербурзі кардинально б змінила долю цієї опери», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода Наталка Писанка, ведуча музичних програм на «Радіо Культура».

Тобто, за її оцінкою, «царська охранка» і цензори все одно б не дали розкрутитись опері «Тарас Бульба» на повну в Російській імперії.

Цікаво, що вдруге постановку цієї опери пропонував Лисенку російський композитор Микола Римський-Корсаков, учнем якого, до речі, раніше був Лисенко. Римський-Корсаков не так високо оцінив оперу «Тарас Бульба», як Чайковський, але сприяння в постановці російською – тепер в Москві – запропонував. Лисенко і цього разу відмовився.

Ну, добре, не поставили в Санкт-Петербурзі чи Москві, а чому в Україні в часи Російської імперії теж не поставили за життя композитора?

«Чому не поставили в Україні? Старицький стверджує, що проблема у вродженій скромності і навіть боязливості композитора. Проте, ймовірно, кон’юнктура просто не сприяла постановці героїчної опери про запорожців українською мовою. Це більше схоже на правду, адже не вдалося навіть видати друком оркестрову партитуру», – розповідає у відеоблозі на ютуб-каналі «Культуртригер» ведуча Елла Євтушенко.

«Важка доля»

На цьому пригоди «Тараса Бульби» не завершились.

Після розпаду Російської імперії в Українській Народній Республіці була спроба поставити нарешті оперу «Тарас Бульба». За постановку в 1918 році взявся надзвичайно талановитий режисер Лесь Курбас, а диригувати оперу мав Олександр Кошиць.

Але буквально за день до прем’єри, коли вже все було готове, Київ, який переходив з рук в руки, захопили денікінці, які були проти більшовиків, але за білу «недєлімую» Росію.

Театр, в якому на сцені вже були виставлені декорації, згорів. Згоріли і костюми для героїв опери, і нотні партитури. Лише ескізи костюмів збереглися.

Врешті-решт Лисенкового «Тараса Бульбу» поставили 4 жовтня 1924 року в Харкові, який на той час був столицею радянської України, в якій тоді розгорнулась українізація, згодом розчавлена більшовиками.

Через три роки, в 1927-му, оперу таки поставили і в Києві. Фатум, який нависав над оперою кілька десятиліть, було знято.

Ну, ніби все? Та ні, пригоди тривали й надалі!

Радянська цензура нав’язала нову версію опери. Над лібрето працював відомий поет Максим Рильський. Ніби акцент був зміщений з національно-визвольних змагань козаків-запорожців на конфлікт української бідноти і польських панів. Над ноткою партитурою попрацювали композитори Левко Ревуцький та Борис Лятошинський – саме нині увертюра частіше виконується в їхній редакції на основі музики Лисенка.

На початку 1950-х років – нова редакція опери. Саме вона потрапила на платівки, видані ноти саме цієї версії.

«Я б не сказав, що важка доля, але, звичайно, складний шлях пройшла ця опера. Дійсно, Лятошинський та Ревуцький приклали руку до оркестровки цієї опери – зокрема увертюри. Але це тільки оживило цю оперу, як мені здається», – ділиться враженнями диригент Микола Дядюра.

Суперництво з Росією за «Бульбу»

Всесвітньовідомому американському письменнику Ернесту Гемінгвею приписують фразу, сказану про «Тараса Бульбу» Миколи Гоголя. Він вважав, що якби вибрали десятку найкращих художніх творів всіх часів і народів, то в ній завжди мало би бути місце для гоголівської повісті. Така от оцінка!

І це зрозуміла і Росія, яка одразу усвідомила талант Гоголя і з допомогою цензури намагалася його «приватизувати», і змусила письменника зробити другу редакцію повісті, повставлявши в текст осанну російському царю, наприклад.

Як було зазначено, не відбулася постановка опери «Тарас Бульба» за життя Миколи Лисенка. Цікаво, що менш відомий російський композитор Сергій Траілін написав власну оперу «Тарас Бульба» з російським лібрето в 1910 році і в 1914 році в Петрограді вже відбулася її прем’єра.

Перемотуючи час набагато вперед, можна згадати, як третій президент України Віктор Ющенко виношував ідею фільму «Тарас Бульба», який мав стати міжнародним блокбастером з французький актором Жераром Депардьє в головній ролі.

Але тут швидко зреагувала Москва – і терміново доручили російському режисеру українського походження Володимиру Бортку зняти «Тараса Бульбу» в 2009 році з Богданом Ступкою в головній ролі. Фільм пронизаний імперським наративом і спирається на другу, відцензуровану версію твору Гоголя – кінострічку потім в Україні заборонить Міністерство культури за пропаганду «русского мира» й історичні перекручення.

Як подати світові?

Не щастить, так би мовити, опері «Тарас Бульба» і в наш час. Її ставлять, але зрідка – і то лише в Україні. Іноземні постановки були, але ще в радянські часи – можна їх перерахувати на пальцях однієї руки.

А зараз є кілька проблем. По-перше, немає згоди серед музикознавців щодо версій опери – чи варто повертатись до первісного, Лисенківського варіанту, чи брати за основу варіант із переробками Лятошинського і Ревуцького, чи останній, третій варіант 1950-х років?

Те саме і з лібрето – чи йти за Старицьким, чи враховувати і зміни Рильського? Тобто лунає заклик до якоїсь уніфікації і єдиного канону.

«Хоча ця опера невідома в світі і з нею багато проблем, бо ми не маємо її оригінального автентичного тексту, бо вона зазнала редакцій, все ж таки у нас є шанс, що коли ми зробимо потрібну роботу з цією оперою, то ми точно будемо мати твір, помислений як українська опера, реалізований за задумом Лисенка і врешті-решт реалізований у світі саме як український твір», – каже в інтерв’ю Анна Гадецька.

Є ще один момент, на якому наголошує відома у світі диригента Оксана Линів, яка стала першою жінкою-диригенткою Італійської опери (в Болоньї) в історії італійської класичної музики, а також диригували в інших провідних оперних театрах планети.

«Чудова опера «Тарас Бульба» – твір, з яким можна працювати. Проте зараз його ніхто не буде ставити, тому що в сюжеті українці – кровні вороги з поляками», – сказала Оксана Линів в інтерв’ю «Українській правді».

Виконання увертюри до опери «Тарас Бульба» оркестром Німецького радіо під проводом Оксани Линів:

Із Оксаною Линів частково погоджується й музична оглядачка та радіоведуча Наталка Писанка: «В цій опері сюжет такий дискусійний і гострий – то його не сильно прагнуть і ставити. Там і польський, і російський, і український фактори – і все переплелося. Там трохи змінений сюжет від Гоголя. Треба переглядати, що там редагувалося чи не редагувалося. В наш час польсько-російсько-українські відносини дуже заплутані. Бо що ми хочемо сказати – чи поляки там винні, чи на чому ми хочемо акцентувати увагу? На чому хотів акцентувати увагу сам Лисенко, наприклад?»

«Конфлікт – це абсолютно не проблема. Ми бачимо дуже багато опер, які містять потужні конфлікти. Більше того, вони їх порушують, проєктуючи у сучасну площину, – сперечається Анна Гадецька. – І це, навпаки, привертає увагу і показує, що опера – це не просто щось красиве і відірване від життя, існує поза часом як така прекрасна капсула. Опера вже давно не про це! Опера – це гарний простір для постановки гострих питань і їхнього вирішення. Опера якраз має бути актуальною».

Глянути по-сучасному

Співрозмовники Радіо Свобода наголошують, що опера «Тарас Бульба» є дуже актуальною зараз для України, яка воює і відстоює право на власну історію. І тому треба пропонувати світу, в тому числі й українські опери, яких небагато, але серед них чільне місце посідає саме «Тарас Бульба» Лисенка.

«Звичайно, ця опера може ставитись за кордоном. Зараз у світі спостерігається цікавість до української історії. Бо ж росіяни кажуть, що України не було, що української історії не було тощо. І тут якраз показати оцей історичний момент – це було б дуже важливо і цікаво для іноземної публіки. Питання лише в тому, як це зробити?» – каже в інтерв’ю Наталка Писанка.

Також серед кількох ліній опери є й та, без якої оперу не можна уявити – тому вона має універсальне звучання.

«Опера взагалі не може бути без лінії кохання. Але актуальним в цій опері зараз є, перш за все, український характер. Характер незламний, характер героїчний. І це дуже важливо! Такий непокорний характер. І це зараз українці показують силу свого характеру. І все це є в цій опері», – каже диригент Микола Дядюра.

Також у «Тарасі Бульбі» оспівується й український демократизм і волелюбство.

Маестро зауважує: «Чудова сцена – Запорозька Січ чого тільки вартує! Оці вибори кошового, оця демократичність. Це взагалі – такий крок вперед. Звичайно, що опера перегукується з сучасністю. Треба зняти цей наратив, що існує тільки російська музика і російська опера. Існує й українське! І не треба українське називати російським. І треба «Тараса Бульбу» ставити, тільки ставити!»