Суд у Польщі вирішуватиме долю двох картин зі Львова. Прецеденти вже були

ЛЬВІВ ‒ У Польщі спадкоємець князя Анджея Любомирського вимагає через суд залишити у Польщі дві картини «Портрет Роксолани» і «Портрет юнака» з фондів Львівського історичного музею, заявляючи, що вони із колекції колишнього Музею князів Любомирських у Львові. Ці дві роботи серед інших представлені сьогодні на виставці у польському місті Слупськ.

Окружний суд у Слупську днями ухвалив рішення про заборону переміщати дві картини, але питання про повернення картин спадкоємцям ще не розглядалося.

Такі прецеденти, коли спадкоємці вимагали повернути їм цінні речі, які зберігаються у фондах українських музеїв, вже були й раніше і Україна повертала свою власність.

«Портрет Роксолани» невідомого художника і «Портрет юнака» середини ХІХ століття митця Алоїзія Рейхана належали польській князівській родині Любомирських.

Працівники Львівського історичного музею вважають, що на одній картині зображена дружина султана Роксолана з Рогатина, що це копія, створена у ХVIII столітті на замовлення родини Оссолінських зі Львова. А оригінал у ХVI столітті привіз зі Стамбулу німецький посол. Портрет придбав колекціонер Станіслав Вроновський і заповів передати його до збірки князів Любомирських. Втім, існують й інші версії, що на портреті зображена не Роксолана з Рогатина.

Ці дві картини експонуються у польських музеях з листопада 2024 року в рамках міжнародного виставкового проєкту «Пограниччя Європи. Зі скарбниці Львівського історичного музею» серед них понад 600 предметів Музейного фонду України. Ці культурні цінності були евакуйовані з України на час російсько-української війни, з огляду на питання безпеки. Мандрувала виставка різними польськими містами і сьогодні її можна оглянути у Слупську в Музеї Центрального Помор’я.

Від імені одного зі спадкоємців Анджея Любомирського польська юридична фірма подала клопотання про повернення цих двох портретів. Суд не ухвалив рішення, кому належать картини, а лише тимчасово обмежив їхнє переміщення до завершення розгляду справи.

Юридична компанія повідомляє на своїй офіційній сторінці, що 10 років займається питанням пошуку маєтку Любомирських, досліджує долю колекції князя по всьому світу, тобто веде роботу по реституції втрачених культурних цінностей. Також юридична компанія пояснює, що тимчасове перебування картин у Польщі може бути «єдиною реальною можливістю» забезпечити майбутні вимоги спадкоємців до того, як твори знову залишать територію країни.

Директор Львівського історичного музею Роман Чмелик каже, що сьогодні проживає близько 73 представників родини Любомирських у різних країнах світу і вони об’єдналися, щоб домагатися повернення майна колишньої Пшеворської ординації (маєток Любомирських у Польщі в місті Пшеворськ). За словами Романа Чмелика, після смерті останнього ордината, власника маєтку князя Анджея Любомирського прямих нащадків не залишилося, а претензії висувають представники бічних гілок роду.

Роман Чмелик наголошує, що українські експонати, які евакуювали до Польщі, оформлені за всіма вимогами українського законодавства, а дозвіл на представлення пам’яток видало Міністерство культури. Обидві картини є державною частиною музейного фонду.

«Коли посягають на ці пам’ятки, то посягають на майно, яке належить народу України. Дотримані всі міжнародні умови. Друкуються каталоги, в яких вказується походження цих предметів. Тобто, ніхто ніколи не утаємничував, що є в фондах. Вони абсолютно легально набуті. Ці два портрети та багато інших експонувались раніше, зокрема в 2017 році у Вроцлаві і ніхто ніяких претензій не висував», ‒ наголосив Роман Чмелик.

Історія музею

Галицький меценат, князь Генрих Любомирський (1777–1850) створив родинний музей у 1823 році у Львові. Це була найбільша на той час збірка мистецьких скарбів.

З 1826 року Генрих Любомирський був літературним куратором Національного інституту Оссолінських у Львові (граф, бібліофіл, польський шляхтич Юзеф Оссолінський на початку ХІХ століття заснував книгозбірню імені Оссолінських у Відні, перевіз до Львова і подарував її на довічно містові, про що мовиться у його заповіті) і приєднав свою колекцію до Оссолінеуму і через це нащадок по чоловічій лінії отримав право бути прижиттєвим куратором. Так ця умова діяла до 1939 року, початку Другої світової війни.

Після смерти Генриха Любомирського його справу продовжували син Єжи Генрик і згодом онук Анджей Любомирський.

Радянська та німецька окупації завдали великої шкоди і руйнувань Оссолінеуму. Радянська влада закрила установу, розпорошила збірки по різних музеях Львова. А німецька влада вивезла частину фондів музею й бібліотеки до Польщі й Німеччини. Після війни велика частина потрапила до відновленого Оссолінеуму у Вроцлаві.

За даними науковців бібліотеки Стефаника, у 1945–1946 роках за вказівкою Сталіна польському народові було подаровано з колекції Оссолінеуму понад 200 тисяч одиниць (рукописи, стародруки), у 1950 році вивезли ще понад 10 тисяч екземплярів польської літератури, у 1987-му передали Польщі ще понад 2 тисячі історичних пам’яток. Радянська влада передала Польщі близько третини фондів Оссолінеуму, а на його місці створили Львівську наукову бібліотеку імені Стефаника. Спадщина Оссолінеуму потрапила, крім бібліотеки, до Національної галереї мистецтв, Львівського історичного музею та Музею етнографії та художнього промислу. Тому колекція Любомирських розкидана по різних місцях.

Музею Любомирських належали 25 рисунків німецького художника Альбрехта Дюрера. У Львові була третя за величиною колекція Дюрера у світі. Ці роботи німецька влада доставила Адольфу Гітлеру в Берлін. І вони були в колекції фюрера.

А після війни рисунки опинились у різних галереях світу.

Анджей Любомирський зумів собі повернути кілька рисунків, хоча не мав права, бо є заповіт, що вони належали Львову. Він розпродав їх по аукціонах, кажуть дослідники.

Прецеденти були

Кілька років тривали суперечки між Україною і Польщею щодо збірки Оссолінеуму. Коли у 2015 році міжурядова українсько-польська комісія вирішила обмінятись культурною спадщиною, то львівські бібліотекарі пригрозили страйком і не віддали Польщі архів Оссолінських, який зберігається у бібліотеці Стефаника.

Тоді Львівський історичний музей мав віддати Польщі картину «Цар Шуйський перед Зигмунтом ІІІ» в обмін на два церковні дзвони, які у Польщі переховувала громада. Музейники вважали, що такий обмін неспівмірний і як аргумент наводили те, що польська сторона не хоче передавати національне надбання німцям, то чому тоді такі вимоги до України.

Але десять років тому знайшли рішення, що Оссолінеум ‒ спільна історична спадщина українців і поляків, які мають право нею користуватися. Створили спільне товариство, оцифрували матеріали.

Цікава була історія з родиною Чарторийських у Польщі, яка вимагала від польської держави компенсації за майно. У 2016 році польський уряд викупив колекцію Фонду Чарторийських за 100 мільйонів євро, зокрема картини Рембрандта і Ренуара, а також картину Леонардо да Вінчі «Пані з горностаєм». Ця угода викликала суспільну дискусію щодо умов компенсації та ролі держави у врегулюванні реституційних вимог. Глава родини Адам Чарторийський, власник збірки, назвав це пожертвою для Польщі, бо оцінювалась колекція у 2 млрд євро, рада директорів його фонду подала у відставку на знак протесту щодо угоди.

«Думаю, що це стало таким прикладом до наслідування для родини Любомирських», ‒ припускає директор історичного музею Роман Чмелик.

Раніше вже були прецеденти, коли спадкоємці вимагали від України повернути їм цінності. У 1994 році експонувалась виставка у Краківському історичному музеї «Скарби галицьких євреїв», потім її перевезли в Ізраїль. Там спадкоємець колекціонера Максиміліана Гольдштейна, який у 1942 році передав на час німецької окупації власну колекцію у львівський промисловий музей, заявляв претензії на 30 експонатів. Але ізраїльські суди відхилили клопотання спадкоємця і вся виставка повернулась в Україну. Хоча позивався прямий спадкоємець і Гольдштейн зробив, по суті, депозит у музей.

«Коли запрошують музей на виставку, то переглядають усі експонати зі сторони України і Польщі. Музей ніколи б не відправив експонатів, які мають суперечливе походження. Між музеями України і Польщі давня добра співпраця. Питання про Оссолінеум закрите, а скільки говорили. Бо це безглуздо. Є міжнародні угоди і музеї є членами ІКОМу (Міжнародна рада музеїв), є музейна етика. Думаю, що нині це політично спровоковане питання», ‒ говорить Зеновій Мазурик, експерт з музеєзнавства, культуролог.

Зеновій Мазурик зазначає, що міжнародне музейне середовище, рада мусили б зреагувати на ситуацію. Але експерт переконаний, що рішення польського суду буде адекватним і вся колекція повернеться в Україну.

Тим часом виставка «Пограниччя Європи. Зі скарбниці Львівського історичного музею» у Слупську працюватиме до 8 жовтня цього року, як вказано на офіційному сайті музею.

Adblock test (Why?)